Гетьманат Правобережної України 1676 – 1704 років

Дослідження гетьманства в Україні після зречення булави Петром Дорошенком стосується головним чином Лівобережної України, оскільки там збереглася сильна і яскрава гетьманська влада та її визнання іншими країнами. Гетьманат на Правобережній Україні перебував у фазі занепаду, проте його не варто недооцінювати. Адже саме гетьманський устрій, нехай не такий повноцінний, як при Хмельницькому чи Виговському, дозволяв здійснювати самоорганізацію українсько-козацького життя, реалізувати місцеве козацьке самоуправління та продовжувати боротьбу з турецько-татарською агресією.

Визначальною характеристикою інституту гетьманства на Правобережжі періоду 1676-1704 років було його військове спрямування проти Османської імперії в контексті традиційної української самооборони, польської зовнішньої політики та відповідно до загальноєвропейської тенденції боротьби з турками. Спостерігалося значне звуження влади гетьмана – від загальнодержавного управління в напрямку управління військового. Читати далі »

Опубліковано у Аналітика | Теги: , , | Залишити коментар

Гетьман Іван Брюховецький: парадокс чи закономірність?

1657 рік був складним для козацтва і всього українського народу. Невизначеність у зовнішній політиці, невдачі рейду Антона Ждановича, підступність Москви, непорозуміння з Кримом, і особливо – смерть Богдана Хмельницького. Подальші події розгорталися не на користь рідної землі. Відсутність єдності старшини, та й решти соціальних станів України, постійне політичне флюгерство і вузькі бюрократично-кланові інтереси козацької еліти символічно поєдналися у фігурі гетьмана Івана Брюховецького.

У 1663 році, здавалося, ще нічого не було втрачено для молодої козацької держави. Лівобережжя мало достатньо сил для опозиції Москві, хоча Правобережжя Тетері після Слободищенських статей Юрія Хмельницького взагалі повернулося до активної співпраці з Польщею, котра ще зовсім недавно перебувала на межі краху. Формування сильного геополітичного центру козацтва на Лівобережжі могло створити територіально-ресурсну та ідейну основу для відновлення повної незалежності України. Проте роз’єднаність еліти і спровокована Іваном Виговським недовіра Запорізької Січі до гетьманської старшини призвела до зовсім іншого розвитку подій. Читати далі »

Опубліковано у Персоналії | Теги: , , , | Залишити коментар

Боротьба еліт Гетьманщини

Для Гетьманщини з часів її виникнення була характерною боротьба її еліт, козацько-шляхетських кланів. Така внутрішньополітична активність була доказом високого ступеня розвитку українського кланово-родинного управління. Проте, якісні зміни на шляху до повноцінної незалежної держави були мінімальними, оскільки в сусідніх державах концентрація управління і організація суспільства були все одно вищими, і державні машини Речі Посполитої, Московського царства та Османської імперії працювали більш злагоджено.

В Україні на той час було немало родинних кланів, які претендували на домінування і посаду гетьмана. Клан Хмельницьких-Золотаренків був найбільш потужним завдяки велетенському авторитету Богдана Хмельницького та його шаленій популярності серед народу. В цілому він характеризувався центристською політикою, хоч іноді траплялися крени їхньої орієнтації у польському, московському чи турецькому напрямку. Читати далі »

Опубліковано у Аналітика | Теги: , , , | Залишити коментар

Кримське ханство і Гетьманщина

Стосунки українців і татар завжди залишалися напруженими. Відома українська приказка про те, що «честь татарська лютіша зла», була небезпідставною. Постійні лавірування і мінливість Криму були добре помітними козакам, та й іншим народам і державам. Тільки Османська імперія могла успішно контролювати татар, та й то не завжди. Після того, як Богдан Хмельницький уклав союз із ханством, стосунки стали більш конструктивними, але ненадовго. Молодій козацькій державі воювати на два фронти було надзвичайно важко, тому гетьман намагався будь-що втримати цей союз як життєво необхідний. Після 1654 року татари зайняли ворожу до Хмельницького позицію, і Україна змушена була оберігати окрім західних свої південні кордони.

Іван Виговський відновив нещодавній союз із ненадійним сусідом. Він приніс деякі тактичні переваги, хоча результативним у стратегічному плані не став. Читати далі »

Опубліковано у Аналітика | Теги: , , , , | Залишити коментар

Гетьманські резиденції

Влада гетьмана та його управлінська діяльність спершу частково, а з моменту Визвольної війни постійно пов’язувалася із резиденцією. Резиденція мала одночасно подвійне призначення:

1. Столиця козацької держави, головою якої був гетьман. Столиця мала не стільки адміністративне, скільки міжнародно-політичне значення. Договори найчастіше укладали в столиці, а Генеральні ради проводили як в ній, так і в інших містах. У столиці концентрувалися фінанси та дипломатична еліта, також там знаходилася вся постійна канцелярія гетьмана.

2. Резиденція гетьмана як місце його проживання, що досить часто мала тимчасовий характер. Резиденція ототожнювалася лише із особою гетьмана. Там могла знаходитися його родина, найближче оточення, особиста охорона та підрозділи, що були підконтрольні гетьманському уряду безпосередньо. Читати далі »

Опубліковано у Аналітика | Теги: , , | Залишити коментар

Формальні механізми набуття влади гетьмана в Україні: виборність чи спадковість посади

В козацькому середовищі традиційною була республіканська основа для набуття влади. Отаманами, в тому числі кошовими, а згодом і гетьманами ставали козаки, обрані загальним голосуванням, або голосуванням старшин. І якщо реєстрових гетьманів призначав коронний гетьман або король, то це затвердження стосувалося лідера, обраного козаками на раді. Тобто виборність була тим механізмом, який забезпечував набуття влади перших гетьманів. Такий механізм був традиційним і природним для всього східнослов’янського населення, особливо до князівського періоду, оскільки в той період народне віче було головною формою здійснення управління. Загальна рада і виборність найкраще проявилися в козацькому середовищі, особливо зважаючи на вільнолюбний характер запорожців. Однак традиції монархічного механізму набуття влади були також достатньо потужними за рахунок народної пам’яті про існування князівств та здійснення управління в них. На козацьку систему управління здійснювали безпосередній вплив Річ Посполита як монархія, що мала виборного короля із владою, обмеженою сеймом, та Велике князівство Литовське, в якому влада спершу належала виключно монархам – Великим князям, тобто передумови для формування механізмів формального набуття влади гетьманами мали комплексний характер. Читати далі »

Опубліковано у Аналітика | Теги: , , , | Залишити коментар

Інститут гетьманства в українському козацькому середовищі: період Занепаду

Внаслідок природної дії принципів поведінки козацтва та обставин, котрі оточували український народ у XVIII столітті, інститут гетьманства не зумів розробити достатньо потужної концепції свого подальшого розвитку та досягнення повної незалежності українського народу. В цьому полягала історична помилка козацької еліти, її прорахунок. Замість того, щоб поєднати зусилля з іншими категоріями суспільства в єдиній меті національного відродження і свободи, еліта вирішили скористатися підданством іншим державам заради збагачення та збільшення масштабів експлуатації селянства і рядового козацтва.

Це призвело до системних деградаційних змін у розвитку інституту Гетьманства. Правобережна Україна повернулася до режиму співпраці із Варшавою, однак зберегла полковий устрій і значною мірою поєднувала зусилля з поляками в контексті опору турецько-татарській агресії, причому дуже успішно. Читати далі »

Опубліковано у Інститут гетьманства | Теги: , , , | 1 Comment

Інститут гетьманства в українському козацькому середовищі: період Стабільності (3 частина)

Висока зовнішньополітична активність козацької еліти, постійні пошуки союзників, участь в коаліціях, укладення договорів і їх порушення були зумовлені тогочасним географічним розташуванням нової держави та небезпекою втрати здобутих земель і незалежності загалом, а також внутрішніми протистояннями окремих угрупувань і кланів старшини між собою, із Запоріжжям та найбіднішими верствами українського суспільства. Тому зовнішні обставини формування інституту гетьманства не менш важливі, ніж внутрішні.

1. Вплив іноземних прикладів на становлення певних ієрархічних порядків державного гетьманського устрою управління, передусім – Речі Посполитої (в тому числі окремо Королівства Польського та Великого князівства Литовського), Кримського ханства, Османської імперії, Молдовського князівства, Московського царства, Королівства Швеція та Князівства Валахія. Своїми яскравими і досить дієвими зразками вони здійснювали невідворотний вплив на позиціонування гетьмана в козацькому та загальносуспільному середовищі. Читати далі »

Опубліковано у Інститут гетьманства | Теги: , , , , | Залишити коментар

Інститут гетьманства в українському козацькому середовищі: період Стабільності (2 частина)

Після 1648 року ситуація в козацькому самоуправлінні змінилася у зв’язку зі зростанням масштабів поширення козацької влади на велику територію. Управлінську функцію вже не здійснювали воєводи та представники Речі Посполитої. Гетьман Хмельницький був головним продовжувачем козацьких традицій та генератором їх формалізації в житті українського суспільства вже без всеосяжного контролю адміністрації з Польщі. Проте боротьба за булаву з плином часу позначилася на розвитку інституту гетьманства. Старшина – еліта полків, своєрідний еквівалент боярства часів феодальної Русі, намагалася домінувати в здійсненні управління та визначенні претендентів на гетьманство. Посада стає конкурентною не тільки завдяки можливості керувати військами, а й вирішувати питання економіки та міжнародних відносин. Читати далі »

Опубліковано у Інститут гетьманства | Теги: , , , | Залишити коментар

Інститут гетьманства в українському козацькому середовищі: період Стабільності (1 частина)

Період Стабільності можемо розуміти як той часовий проміжок, впродовж якого гетьманство стало вищим представництвом народної влади на більшості території України, сформувалася система управління, на чолі якої стояв гетьман, котрий був офіційно визнаний іноземними державами як вищий орган, головним чином, виконавчої влади, і мав достатньо суверенітету для провадження самостійної політики в межах кордонів конкретної території. Причому укладання від імені Війська Запорізького договорів та статей із Королем Речі Посполитої чи Московським царем слід віднести до таких можливостей.

Богдан Хмельницький, будучи символом епохи боротьби козаків за свої права, формував інститут гетьманства частково за зразком попередників – насамперед Петра Сагайдачного, а також приніс власні елементи в цей інститут управління. Читати далі »

Опубліковано у Інститут гетьманства | Теги: , , , | 1 Comment
« Older